Лікування барбітуратової та інших видів наркоманії

Тривале вживання деяких препаратів з групи седативно-снодійних засобів, переважно похідних барбітурової кислоти, викликає звикання, а потім і залежність. Вона розвивається повільніше, ніж при вживанні психотропних речовин, але абстинентний синдром не менш виражений і важкий.

Ознаки патологічної адикції

Барбітурати призначають для лікування розладів функції сну, психоемоційних порушень, для наркозу. Звикання призводить до потреби збільшення дозування. При цьому виявляються такі ознаки патологічної залежності:

• дратівливість;
• агресивність;
• егоїзм;
• погіршення мнестичних і когнітивних здібностей.

Чим довше та більше залежна людина застосовує ліки, тим вираженіші стають психічні та фізичні порушення:

• порушення координації;
• дезорієнтація;
• випадання рефлексів;
• соматичний дисбаланс – підвищення артеріального тиску (АТ), зміна частоти серцевих скорочень (ЧСС), гіпертермія (підвищення температурних показників), акроціаноз (синюшність покривів).

Небезпека барбітуратової залежності полягає також у тому, що застосування лікарських засобів часто поєднується з вживанням алкоголю та інших психотропних речовин. Це збільшує ризик передозування і летальності.

Абстинентний синдром

При відміні барбітуратів абстиненція розвивається у першу добу. При цьому відзначаються наступні яскраво виражені симптоми відміни:

• порушення свідомості;
• пришвидшене серцебиття;
• аритмія;
• «Скачки» АТ;
• тремор;
• судоми.

Пікового стану абстиненція досягає на 3-4 добу після відміни препарату. Купірування барбітурової абстиненції представляє складний процес, оскільки при раптовій відміні препаратів відбувається стрімке погіршення стану, аж до колапсу, психозу та епілептоподібних припадків.

Лікування абстинентного синдрому

Фармакологічна програма купірування симптомів барбітурової абстиненції передбачає поступове зниження (на 1/3 кожен день) дози препарату. Складність терапії полягає в тому, що встановити дозування можна тільки зі слів хворих, а вони, як правило, схильні її занижувати. Якщо кількість ліків невелика, то їх відміняють відразу. При цьому призначають замісну терапію, яка знижує ризик розвитку важких симптомів абстиненції. Для цього застосовують:

1. Паглюферал – медикаментозний засіб являє собою суміш Папаверина, Фенобарбіталу та інших речовин, що надають седативну, снодійну, протисудомну, спазмолітичну дію. Препарат приймають по 1 таблетці 2-3 рази на добу. Тривалість терапевтичного курсу становить 3-4 дня.
2. Фенобарбітал – призначають по 0,3 г на кожен 1 г препарату, що вживається наркозалежним – 1/3 дози. Після того, як стан хворого стабілізується, проводять поступове зменшення кількості речовини, аж до повного скасування.

Якщо залежний приховав від лікаря дозу, яку він регулярно вживав, у нього згодом можуть розвинутися такі відхилення:

• сильні судомні напади;
• зорові, слухові галюцинації;
• порушення сприйняття дійсності;
• психомоторне збудження.

У такому випадку короткочасно збільшують дозу, а потім слідують стратегії замісної терапії.

Лікування полізалежності від психостимулюючих лікарських речовин

Часто хворий для отримання стану ейфорії починає «змішувати» барбітурати з транквілізаторами, антигістамінними засобами та іншими медикаментами. У зв’язку з цим лікування полінаркоманів ще складніше. У програмі детоксикації таких пацієнтів відзначена висока ефективність Мілдронату. Це сполука, що належить до групи метаболічних речовин, є структурним аналогом γ-бутиробетаїну, що входить у кожну клітину організму.

Препарат випускають у формі:

• капсул, що містять 0,25 г діючої речовини;
• 10% розчину для ін’єкцій.

При появі ознак абстиненції хворого роблять 3-4 введення по 5 мл розчину. Як правило, протягом 5-7 днів симптоми абстиненції зникають. При цьому негативних проявів за весь період застосування такої програми детоксикації не відзначалося.

Комплексне лікування

Крім монопрепаратів у терапії абстинентного синдрому використовують комплекси з 2-3 лікарських засобів. У разі адикції від психостимуляторів використовують поєднання:

• Бромкриптину;
• Флувоксаміну.

Перший препарат впливає на регуляторні дофамінові механізми. Він усуває ознаки астенії та частково невротичний синдром. Другі ліки – антидепресант, що впливає на серотонінові комплекси.

Бромкриптин дають при перших ознаках абстиненції по 0,25-0,37 г на добу. Після того, як буде знято синдром відміни, лікування препаратом продовжують, але дозування знижують до 0,01-0,012 г / добу. Протягом декількох місяців медикамент входить до складу протирецидивної терапії.

Флувоксамін застосовують для нормалізації психоемоційних порушень:

• апатії;
• дратівливості;
• депресії.

Рекомендується добову дозу – 0,15 г, розділити на 3 прийоми. Тривалість курсу – від 1 тижня до 2 місяців.

Крім патогенетичної терапії адикції, призначають курс дезінтоксикації та підтримуючу терапію. Як правило, для нормалізації метаболічних процесів і відновлення організму прописують вітамінотерапію. Пацієнтам призначають вітаміни:

• В1 (6%) – 4-6 мл / добу, внутрішньом’язово;
• В4 (5%) – по 2-4 мл / добу;
• РР (1%) – по 1-2 мл / добу.

Для підтримки функцій серцево-судинної системи, купірування спазмів, судом вводять 25% розчин MgSO4 (сульфат магнію) по 2-8 мл / добу. і розчин глюкози (40%). У структурі абстиненції присутні психічні порушення, для усунення яких застосовують антидепресанти та нейролептики.

Лікування психічних порушень

Барбітурати та інші психоактивні речовини в першу чергу впливають на центральну нервову систему. При тривалій адикції в психіці залежної людини відбуваються зміни, які необхідно усунути. Перевага віддається антидепресантам комплексної дії. Рекомендовані до включення в схему лікування залежності препарати:

• Амітриптилін – 0,75-1 г / добу;
• Триміпрамін – 1-1,5 г / добу;
• Кломіпрамін – 0,75-1 г / добу;
• Пиразидол – 1,5-2,0 г / добу;
• Лудиоміл – 0,75-1,0 г / добу;
• Флувоксамін – 1,5-2,0 г / добу;
• Азафен – 1,0-1,25 г / добу;
• Лерівон – 0,6-1,2 г / добу.

Виражена депресія вимагає високих доз препаратів, які вводять внутрішньовенно. Наприклад, 1% р-р Амітриптилін – по 2 мл 2-3 рази / добу. Оскільки депресія у наркоманів супроводжується тривожними розладами, то антидепресанти поєднують з м’якими анксиолітиками:

• Сонапаксом – по 0,75-1,0 г / добу;
• Алімемазін – по 0,15-0,20 г / добу;
• Галоперидолом – по 0,045-0,09 г / добу;
• Періціазином – по 0,2-0,3 г / добу;
• Сульпірид – по 3,0-6,0 г / добу.

Після усунення гострих проявів абстиненції призначають антидепресанти:

• Меліпрамін – внутрішньовенно крапельно 200-300 мг / добу;
• Амітриптилін – в / в 200-300 мг / добу;
• Лудиоміл – в / в 75-100 мг / добу.

Всю рекомендовану дозу розчину вводять протягом 1,5-2 годин перед сном. Курс лікування містить 7-10 крапельниць. Так як будь-яке внутрішньовенне введення може викликати у наркомана (особливо того, хто вводив наркотик у вену) повторний рецидив, то лікарі віддають перевагу лікам за продовженим впливом:

• Піпортилу L4 – по 25-50 мг 1 раз у 2-3 тижні;
• Галоперидол Деканоату.

З групи нейролептиків із короткою дією підбираються такі ліки:

• Галоперидол – 4,5-6 мг / добу перорально або 1-2 мл 0,5% розчину 2-3 рази / добу;
• Тизерцин – по 50-75 мг / добу;
• Стелазин – по 15-20 мг / добу.

При сильно вираженій астенічній симптоматиці призначають м’які стимулюючі та ноотропні засоби. Для нормалізації вегетосудинної системи прописують Грандаксин у дозуванні 1,5-2,0 г на день.

На перших етапах терапії у наркозалежних відслідковується розлади сну. Для нормалізації цієї функції на ніч призначають:

• Феназепам;
• Рогипнол;
• Реладорм;
• Радедорм;
• Седуксен;
• Реланіум.

При значних розладах засинання, глибини сну оптимальним варіантом вважається комбінація бензодіазепінів із нейролептиками, що володіють снодійним впливом:

• Лепонекс;
• Галоперидол;
• Тизерцин;
• Аміназином.

Їх вводять перонтерально в терапевтичній дозі.

Симптоматична терапія

Синдром відміни супроводжується неврологічними порушеннями. Для їх усунення застосовують такі ліки:

• Кордіамін;
• Камфору;
• Кофеїн;
• настойки валеріани та пустирника;
• Мепротан;
• Триоксазин;
• Оксилідин;
• Еленіум;
• Седуксен та ін.

Вибір препаратів залежить від симптомокомплексу та підбирається індивідуально фахівцем.

Фізіотерапія

У комплексному лікуванні адикції велику увагу приділяють фізіотерапевтичним методам. Вони дозволяють активізувати детоксикацію, стимулювати процеси самовідновлення, усунути симптоми абстиненції, знизити дозування медикаментозних засобів. Сучасна наркологія широко використовує:

• голковколювання (рефлексотерапію);
• нейроелектростимуляцію;
• транскраніальний електричний вплив (ТеВ),
• плазмаферез.

Отримано достовірні дані ефективності ТеВ при лікуванні наркоманії. Вже після 1-2 процедур у хворого:

• поліпшується самопочуття;
• зменшується тяжкість соматоневрологічних розладів;
• зникають симптоми апатії, астенії;
• підвищується настрій і апетит;
• пропадає тяжкість в голові, озноб і тремор;
• нормалізується сон;
• купіруються неврологічні порушення.

Фізіотерапевтичні методи підбираються з урахуванням наявності показань або ж протипоказань.

На всіх етапах терапевтичного курсу важливою складовою є методи психотерапії. Вони формують мотивацію, допомагають впоратися з хворобливою пристрастю, допомагають виявити причини та «пускові» механізми адикції.

Протирецидивне лікування

Після проходження основних етапів лікування необхідно закріплення результатів, яке попереджає зриви та рецидиви. У програмі протирецидивної терапії застосовують великий арсенал фармакологічних засобів:

• антагоністи опіатних рецепторів – Налтрексон, Бромкриптин, Флувоксамін;
• нейролептики;
• антидепресанти;
• транквілізатори;
• ноотропні речовини;
• солі літію.

Вибір залежить від сили потягу, актуалізації порушень. Так, наприклад, при:

• афективних розладах використовують солі літію з антидепресантами;
• астенічних порушеннях – ноотропні препарати;
• психоподібних розладах – нейролептики.

При виборі ноотропних засобів перевага віддається наступним препаратам:

• Пірацетам – по 2-2,4 г;
• Енцефабол – 2,0-3,0 г;
• Аміналон – 1,5-3 г;
• Пікамилон – 0,02-0,15 м

З групи солей літію рекомендовані:

• літія Оксибутират – 1-1,5 г;
• Мікаліт – 2-3 капсули;
• Літоніт – 3,0-4,0 м

З антидепресантів найбільш дієвими є:

• Амітриптилін;
• Мапротіл;
• Флоксірал;
• Пиразидол та ін.

Протисудомні засоби допомагають усунути раптові епізоди тяги до наркотиків. Тривалість курсу протирецидивної терапії може бути необмеженою. При необхідності хворому призначають амбулаторний або стаціонарний курс. Супровід наркозалежних триває в групах психологічної підтримки, їм допомагають волонтери з колишніх наркозалежних.

Важливу роль в усуненні психічної адикції відіграють психотерапія і програми реабілітації, так як без твердого прагнення хворого до повного виліковування всі медикаментозні схеми мають лише тимчасовий ефект. Спільна робота наркологів, психіатрів, психологів допомагає досягти тривалої ремісії. Більшість психологічних та реабілітаційних програм тривають і після виписки пацієнта зі стаціонару. Вони охоплюють не тільки колишніх пацієнтів, але і їх близьких (психотерапія співзалежних).