День Бабака: історія життя наркомана з 25-річним стажем залежності

Олексій (ім’я героя змінено) вживає наркотики протягом 25 з гаком років. Зараз він відвідує один із фондів, що надають допомогу людям, що страждають патологічною залежністю.

Чоловік вирішив поділитися історією свого життя, розповівши про те, що привело його до вживання наркотичних речовин, як формувалася залежність і які виявилися наслідки.

З чого все починалося?

Я виховувався у повній, благополучній родині. Мати й батько – люди освічені, працюючі, приділяли нам із молодшою ​​сестрою досить багато часу. Перше знайомство з наркотиками сталося у віці 14 років. Основна причина – це, звичайно ж, цікавість.

Коли я був підлітком, на дворі панували 90-е. Різні секції та гуртки закривалися, чим себе зайняти, ми не знали. Гуляли компанією цілими днями на вулиці. Один раз хтось прийшов у стані «кайфу». Звичайно ж, стало цікаво й теж захотілося спробувати. На той момент питання про гроші не стояло.

Старші товариші просвітили, як і де дістати наркотик. Ми зібрали макове молочко. Адже раніше як було? Мак ріс всюди, тому проблем не було. В когось у будинку хлопці зварили наркотик, там ми і вкололися перший раз. Відчуття були непередавані! Здавалося, що я все можу. Не хотілося ні їсти, ні спати. Нічого не боліло та не турбувало. Було дуже добре.

Але з кожною дозою відчуття кайфу слабшало, і наркотику було потрібно в більшій кількості. Спочатку про хвороби та наслідки не думаєш. Керуєшся виключно бажанням знову випробувати відчуття «кайфу». Тим більше в молодості ломка якось легко та швидко проходила.

Потім почалася зима, і мак, звичайно, відійшов. Про інші наркотики ми навіть і не здогадувалися. Але нам ці ж хлопці розповіли, підказали, де і що можна придбати. Цигани та бариги продавали відкрито, прямо на одній з центральних площ.

Тоді ми вперше  спробували ханку. І стали вчитися самі варити, з метою економії (щоб нам більше дісталося і зі старшими не ділитися). Пам’ятаю готували і вдома, коли мати на роботі була, і прямо на вулиці – для цього потрібно було тільки сухе пальне роздобути.

Життя під кайфом

Звичка формується непомітно. Просто проміжок від дози до дози стає все коротшим, і поступово стан вживання, перебування під «кайфом» перетворюється в нормальне, звичне. Через деякий час наркотик стає необхідний для того, щоб нормально їсти, спати, думати, функціонувати.

Якщо немає можливості отримати нову дозу, життя зупиняється. Не можеш ні їсти, ні вчитися, ні працювати. Я, наприклад, весь цей час зварником працював. Так ось, без наркотику я просто фізично працювати не міг. Сидів, чекав поки барига прийде, тому запізнювався, пропускав роботу.

Це все нагадує «день бабака». Правда, ніяких емоцій, кожного дня повторюється одне й те ж. Прокидаєшся і приймаєш залишки наркотику. Встаєш – крадеш – продаєш. На виручені гроші купуєш нову дозу, «вставляєшся», залишаючи трохи на наступний ранок. Прокидаєшся – і все повторюється по колу.

А потім почався період ломки. Не пам’ятаю вже чому, чи то з наркотиком проблеми були, чи то грошей не вистачало. Стан моторошний. Не можеш спати, їсти, весь трясешся і блюєш жовчю. Не всі витримують. Хтось з життям покінчує від болю, хтось до лікарні потрапить, хтось починає маніпулювати цим, щоб грошей від близьких отримати.

Кумар – це те, чого найбільше на світі боїться будь-який наркоман. Я теж боявся. З чим порівняти ці відчуття? Напевно, з операцією без анестезії. Страшна біль, від якої втрачаєш свідомість.

Про маму

Мама, на жаль, не могла вплинути на ситуацію. Спочатку просив у неї гроші на «походи в кіно». Потім вона все дізналася і намагалася мене вилікувати, але це не допомогло. Бачачи, наскільки мені погано, іноді підкидала грошей. Я зрозумів, як потрібно діяти, і заявлявся з проханнями до неї на роботу. Вона соромилася за мене, і, щоб не привертати зайвої уваги, сунула крадькома гроші. Потім почав просити її позичати в сусідів, адже мені вже ніхто не займав.

Через якийсь час став виносити речі з дому. Спочатку чесно планував викупити здане в ломбард. Іноді виходило, а іноді – ні. Стан жахливий, доза потрібна, а заробити або вкрасти вже не можеш. Потім дивишся і виявляється, що купа речей непомітно з дому пішла.

Тюремний термін

Я провів у в’язниці 12 років. У мене було 5 термінів, і все за крадіжки. Перший раз «за ґрати» потрапив через люстри. У книжковому магазині її зняли, вирішили продати. На ринку зіткнулися з міліцією, вони почали питати: «Чия люстра?» Я сказав, що моя. Стали розбиратися, в результаті – хтось зізнався. Другий раз ювелірний пограбував. Дівчина-продавець на «перекур» вийшла, а я швиденько вітрину обчистив. Цілий пакет зібрав. Я тоді якраз почав грати в автомати, на них же і витратив.

Взагалі, я це крадіжкою не рахував. Ніяких серйозних планів не було, і бажання поживитися теж. Міг стягнути блок сигарет і продати його набагато дешевше собівартості. Просто аби на дозу вистачило. Бажання було тільки швидше гроші отримати і зробити, щоб не було так нестерпно погано.

Ось так крадеш і час від часу за гратами опиняєшся. У в’язниці теж наркотик можна дістати: десь через співробітників, десь через знайомих. Коли сидиш, то доза знижується, багато не треба. Поки в тюрмі був, іноді думав про те, що 8 років життя втратив. Вживав наркотики 4 роки, терміну дали стільки ж.

На волі – або в стані ломки, або ж під кайфом. У в’язниці життя зупиняється, бачиш тільки грати. Потім виходиш і бачиш, як все змінилося, люди чогось досягли. Намагаєшся за ними встигати, а нічого не виходить. А далі – старі знайомі, які пропонують наркотик, і все за колишньою схемою.

Вийшов я 4 роки тому в останній раз. Спочатку думав почати нове життя, відмовитися від наркотиків. За 50 днів до закінчення терміну дізнався, що у мене сестра померла. Вона теж наркоманка і в результаті – зупинка серця. З того моменту чекав звільнення тільки для того, щоб нову дозу отримати. Мені все байдуже було, хотілося ні про що не думати.

Коли вийшов, познайомився з дівчиною, теж наркозалежною. Живемо ми у моєї мами. Вона працює і пенсію отримує, тому може нас утримувати. Я перейшов на вживання солі.

Стаж наркоманії у мене пристойний, чого я тільки не пробував, але жодного разу в лікарні не був. А як почав приймати сіль, то весь організм «полетів» – і з суглобами проблеми почалися, і пневмонія, і сепсис. Взагалі відомо, що вживання нових хімічних наркотиків особливо небезпечно та веде до ранньої смерті, оскільки вони відразу на всі органи й системи діють.

Про фонд

Першого разу я прийшов у фонд, щоб безкоштовно отримати шприци. Один раз запропонували чаю попити. Поступово знайомився з іншими людьми, які раніше теж були наркозалежними, нових друзів знайшов. Не знаю, який принцип роботи цього фонду, але тут все безкоштовно, і це дуже добре. Не тільки шприци, а й, наприклад, можна отримати юридичну допомогу, адаптуватися якось.

У в’язниці нічого толком не пояснюють і до подальшого життя людей не готують. За весь час приходила одна жінка з центру зайнятості, розповідала про те, що є курси спеціальні, що можна гроші на розвиток бізнесу отримати. Хотіли з хлопцями свій проект почати, але як вийшли, так і загубилися всі, ніякого бізнес-плану не написали.

Після звільнення пішов ставати на облік. Вимагають якісь ксерокопії, фотографії. А у тебе грошей навіть на дорогу немає. Ось так і повертаєшся до вживання. Коли під наркотиком, то безробіття, відсутність коштів вже не хвилюють.

Повернутися до нормального життя – дуже складно. Наркотики й на здоров’я позначаються, і на міркуванні, і на дикції. Такі працівники нікому не потрібні. А буває, що влаштуєшся на стажування, ходиш на роботу справно, потім виявляється, що не пройшов перевірку в службі безпеки, і знову на вулиці опиняєшся. Це дуже відображається на самооцінці .

Та й не тільки це … Весь світ звужується. Вирватися із замкнутого кола можна тільки з чиєюсь підтримкою. Я цю підтримку знайшов у фонді. Тут ніхто нікого не засуджує, можна розраховувати на допомогу. Ми з дружиною, наприклад, вже кілька тижнів працюємо в майстерні. З господарями – колишніми залежними, познайомилися в фонді. У театрі були, на річку їздили. Так поступово повертаються прості життєві радощі, недоступні для наркоманів, можливість працювати і творити.

За словами Олексія, не вживає він вже близько півроку, хоча і зривався кілька разів, але дуже шкодує про це.