Підтримуюча терапія при вживанні опіоїдів
Опіоїди (опіати) – група сполук природного (одержуваних із опійного маку), напівсинтетичного та синтетичного походження, що мають спорідненість до опіоїдних рецепторів головного мозку. Мають потужну аналгетичну дію. Поширене застосування опіатів в якості наркотичних засобів у зв’язку з їх здатністю викликати збудження і ейфорію.
Залежність виражена, рецидиви виникають дуже часто. Абстинентний синдром переноситься важко, аж до суїцидальних спроб і летального результату. У США і Європі активно працюють програми підтримувальної терапії для опіатних наркоманів.
Збільшення числа споживачів пов’язано з широким використанням опіатів для лікування пацієнтів із хронічним больовим синдромом. Найпоширенішим наркотиком є героїн. Крім того, відзначається тенденція до надмірного вживання препаратів, які видаються за рецептом лікаря і застосовуваних для аналгезії (знеболення).
Розлад, що виникає при вживанні опіоїдів
Розлади розвиваються в результаті тривалого (протягом 12 місяців і більше), постійного або непостійного (протягом не менше 2 років) самостійного використання опіатів без призначення лікаря. DSM-5 (Діагностичне та статистичне керівництво з психічних розладів, 5 видання) передбачає у користувача «опіатної» розлад у тому випадку, коли схема прийому опадів провокує патологічні зміни, які проявляються наявністю на протязі року одного або декількох із наступних станів:
- препарат приймався довше, ніж було рекомендовано лікарем, або у великих дозах;
- більшу частину часу споживач витрачає на видобуток і введення опіатів, а також на реабілітацію після епізоду;
- стійке психологічне потяг;
- нездатність самостійно знизити дозу;
- стійкість (толерантність) до опіатів (виняток – пацієнти, що приймають препарат за призначенням фахівця);
- проблеми в спілкуванні, соціальні, трудові та побутові проблеми, що виникають через вживання опіатів;
- розвиток синдрому відміни та обумовлене їм повторне використання опіоїдів для полегшення абстиненції;
- прийом наркотику при вже наявних захворюваннях і психічні відхилення, обумовлених його використанням;
- неможливість і небажання виконувати трудові, соціальні зобов’язання в зв’язку з вживанням наркотичних засобів.
Методи лікування
Як і для будь-якого наркотику, лікування опіатної залежності передбачає медикаментозні та немедикаментозні методи впливу:
- При виборі повної відміни препарату можливе проведення курсу детоксикації.
- Немедикаментозні види лікування припускають постійну індивідуальну і групову роботу з психологом-консультантом.
- Медикаментозна, так звана підтримуюча, терапія, проводиться в рамках програм з реабілітації, підтримуваних на державному рівні в Європі та США. У Росії подібні заходи поширення не отримали.
Реабілітація і підтримуюча терапія
Підтримуюча терапія для користувачів опіоїдних наркотиків краще при важкої рецидивуючої залежності. Призначаються синтетичні опіати, такі як метадон і бупренорфін. Їх застосування знижує ризик вживання наркотичної речовини, оскільки рецептори головного мозку блокуються аналогами, і сп’яніння не настає.
На відміну від героїну, бупренорфін не здатний викликати сильної інтоксикації або передозування, що допомагає менш болісно відмовитися від вживання наркотиків.
Програми реабілітації
В Америці та європейських країнах розроблені цільові федеральні та місцеві програми і правила, що визначають медикаментозну підтримку опіатами. В першу чергу необхідно лікарський висновок про наявні симптоми фізичної залежності. Лікар також повинен пройти спеціальне навчання, щоб отримати дозвіл на призначення сильнодіючих засобів.
Далі пацієнт і лікар приймають рішення про спосіб і метод виходу із залежності. Варіант повного скасування і детоксикації також можливий, але вони дають не найкращі віддалені результати за кількістю рецидивів і зривів. При будь-якому рішенні психологічне консультування та соціальна підтримка надаються в повному обсязі.
Для участі в програмі підтримуючої терапії необхідно встановлення правомочності пацієнта, офіційне рішення спеціальної комісії про те, що пацієнт має право на надання такої допомоги. Критерії правомірності засновані на документальному підтвердженні 3-х фактів:
- Позитивний результат хіміко-токсикологічного дослідження крові на наявність опадів.
- Підтвердження фізичної залежності на тлі не менш ніж 12 місяців безперервного вживання наркотичних засобів або декількох років нерегулярного прийому.
- Задокументований абстинентний синдром або наявність стійких фізичних даних, що свідчать про залежність.
Особливості підтримуючої терапії опіатами
Для призначення медикаментів також існують свої обмеження. Щоб мати право виписати відповідний рецепт, лікар повинен пройти сертифікаційний курс, який підтверджує його кваліфікацію, і отримати дозвіл державного зразка.
Терапія бупренорфіном
Бупренорфін може використовуватися при амбулаторному лікуванні. Призначається в таблетках для розсмоктування в дозі 8-16 мг 1 раз на добу. Приймається в кабінеті лікаря, під його наглядом.
Ефективність дії обумовлена блокадою опіоїдних рецепторів, що виключає прийом наркотику.
Бупренорфін + Налоксон
У терапії опіатної залежності широко застосовується комбінування препаратів: бупренорфін із налоксоном. Останній використовується для припинення дії опіатів, є своєрідним антидотом при передозуванні. Використання цього медикаменту допустимо в амбулаторних умовах.
Метадон
Також досить широко використовується, але його застосування суворо контролюється і має проводитися тільки в спеціальних «метадонових клініках».
Налоксон (Налтрексон)
Відноситься до антагоністів опіоїдів, нейтралізує дію наркотиків. Приймається всередину по 50 мг 1 раз на добу або по 350 мг 1 раз на тиждень в 2-3 прийоми. Також існує схема пролонгованої дії, що припускає внутрішньовенне введення медикаменту 1 раз у тиждень.
Налоксон не використовується в якості монотерапії у пацієнтів із тяжкою опіатної залежністю, оскільки не володіє блокуючою дією на рецептори. Застосовується у пацієнтів із більш легкою виразністю синдрому відміни. Ефективний для ранньої стадії залежності та за умови достатньо сильної особистої мотивації споживача наркотику.
ЛААМ (левометадона ацетат)
ЛААМ – похідне метадону, має тривалу дію. Раніше застосовувався часто, так як досить було 3-х прийомів в тиждень. Це знижувало державні витрати на препарати та оплату праці лікарів, а також нівелювало проблеми з щоденними відвідинами пацієнтів і відпусткою препарату на будинок для самостійного прийому.
У даний час ЛААМ не використовується. У клінічних дослідженнях доведено, що препарат викликає порушення провідності електричних імпульсів у серцевому м’язі, що може призвести до раптової зупинки серця.
Підтримуюча терапія
Підтримуючу терапію проходить амбулаторно в рамках спеціальних ліцензованих опіоїдних програм, але в лікарських кабінетах. Розроблено також програму соціальної реабілітації опіатних наркоманів, названа концепцією терапевтичної спільноти. Полягає вона в створенні комун – житлових центрів, де користувачі наркотиків проживають деякий проміжок часу – від кількох тижнів до 15 місяців.
У цей період вони повинні будуть отримувати підтримуючу терапію, проходити роботу з психологом – індивідуальну або групову. Крім того, доступні навчальні програми загальноосвітнього та професійного плану з метою соціалізації колишніх наркозалежних. Ці комуни допомогли великій кількості пацієнтів змінити своє життя і повністю відмовитися від наркотиків.
Проблема реакції суспільства на програми реабілітації наркоманів
У США така проблема стоїть досить гостро. Деякі громадські організації збирають мітинги протесту й пишуть петиції, вказуючи на неприпустимість легального надання опіоїдних препаратів для лікування залежності за державний рахунок.
Проблеми гуманності в даному випадку не розглядаються, в зв’язку з різко негативним ставленням американського суспільства до наркоманів. Це ставлення демонструється, в тому числі з боку співробітників правоохоронних органів і системи охорони здоров’я.
В європейських країнах програми підтримувальної терапії для подолання залежності та призначення опіоїдних препаратів зустрічають набагато менше опору та засудження, хоча і не поширені також широко.